Зустріч з однокласниками
Школа №70 м.Львіва
Перший учитель ,Чорна Мирослава Михайлівна , Організовувала презентацію своєї збірки п'єс.Мимоволі вийшла нагода зустрітися .На її прохання відкликнулися більшість наших учнів колишнього 1-В класу ,а нас було 42 дітини .
І ми поринули у спогади .....
Під час навчання в школі час для нас тягнеться дуже довго. Здається ціла вічність у нас в запасі, тільки треба швидше вирости. А щойно двері школи залишаються позаду, життя раптом набирає шаленого темпу. Вуз, армія, робота, кохання, одруження, діти, робота, кар'єра - і не встигаєш помітити коли за вікном літо змінює весну, а на зміну осені при ходить зима. І ось ти, уже з животиком і першою сивиною на скронях, раптом зустрічаєш когось з колишніх однокласників. Життя раптом зупиняється і ти ніби повертаєшся назад у минуле, в ту прекрасну пору - коли вічність була у запасі.Розмовам не було кінця. Де ти? Як ти? Чим займаєшся? Всі розпитували і розповідали. Щоб полегшити цей процес, кожен за столом підводився і розповідав про найголовніше, що трапилось у його життя за останні 23 років. Змін таки було багато.А ще згадували цікаві та смішні випадки та ситуації зі шкільного життя: хто яке мав прізвисько і хто на кого задивлявся, і хто кому чого не дав списати. Словом,час летів швидко та весело.І знову вічність була у нас попереду, і знову ми не хотіли розходитись і обіцяли зустрічатися частіше, списуватися і здзвонюватися. І знову до когось телефонували дружини, чоловіки, діти, і знову за кимось приїздило таксі. І ми поверталися до сімей, дітей, роботи, кар'єри і всіх, героїчно відкладених на один день поточних справ.
Але так хочеться таки зустрітися ще раз, бажано в повнішому складі і знову зануритися в атмосферу безтурботної юності.
